Музичанська сільська рада

Києво-Святошинського району Київської області

  • (04598) 3-34-04, 3-33-34

Історія села

Село Музичі.

Після виникнення м. Києва племена, які населяли береги річки Дніпра, почали створювати хутори і селища, а поряд з ними виникли монастирі, зокрема Видубецький, Києво-Печерський та інші, які згодом відіграли велику роль у культурному і політичному житті Київської держави.

Протягом 9 століть Києво-Печерська лавра прибирала до своїх рук матеріальні багатства трудового народу: орну землю, луки, ліси. За вірну службу древньоруські князі дарували лаврі землю і села з селянами. В Іпатіївському літописі 1158 року йдеться про те, що «Ярополк Ізяславович подарував Києво-Печерській лаврі Нобольську волость, Дервську і Лукську» (взято із книги «Як жили селяни-кріпаки Києво-Печерської лаври», К. 1958 р. –  с. 5).

Із цього витікає, що землі с. Музичі належали Києво-Печерській лаврі, а тому в історичних замітках Києво-Печерської лаври згадується про с. Музичі:

«Сєло Музычи раньше было незначительным хутором, расположєно при бєзимєнной притокє р. Ирпєнь. Раньшє сєло было в урочищє «Долгий брод», нынє там пустоє полє. Основатєлєм сєла был нєкий Пащєнко-Музыка, потомки коєго и понынє живут в сєлє Музычи. В 1630 году сдєсь было только п’ять хат. Житєли сєла показывают мєсто, гдє когда-то курєнєм-лагєрєм стоял Фастовський полковник Сємєн Палий, нынє там экономичєский фольварок …».

За переказами відомо, що в третій балці (Довгий брід) колись було четверо невеликих сіл: Старосілля, Вареники, Македон і Селища. Але під час татарської навали ці села були вщент знищені. До нашого часу на тих місцях збереглися биті черепки, червона цегла і великих розмірів людські черепи.

Люди, які залишилися в живих після татарської навали, заснували нові села вже в інших місцях недалеко від Довгого броду. Так, люди з с. Старосілля заснували с. Новосілки, з с. Македон – с. Ясногородку, а з с. Вареники – с. Музичі, в 5 км. на північ від Доврого броду.

Цікавим історичним доказом того, що після татарської навали с. Вареники називалось Музичами є те, що в 1904 році в сільській церкві знаходилась стара дерев`яна ікона, на якій був напис: «Офіра Якима Котляра на спомин села Вареники».

Хоча в селі Музичі прізвище Котляр і не збереглося, зате залишилося урочище «Котляруки» (тепер там живуть Харченки).

Село Музичі заснувалось в другій балці, вужчій і глибшій за Довгий брід, багатшій на воду і ліс. З усіх боків село було оточено віковими лісами, які збереглися аж до 1902 року. До нас дійшли тільки назви тих лісів: «Великий гай», «Гайок», «Березняк», «Колумбетів ліс».

Версій щодо назви села Музич є дві:

За першою версією, у с. Музі жили мужики, через те і назвали так село, на противагу сусідньому селу Княжичі, яке було княжим. Але після 1240 року, коли Київ був спалений монголо-татарами, село практично припинило своє існування. Знову воно згадується в ХVІІ ст.

За другою версією, колись тут жила сім`я музиків-віртуозів, яких запрошували грати на весіллях в усі села. Музиків знали всі навкруги. Раніше в селах були не вулиці, а кутки і носили вони імена шанованих людей, які жили на цьому кутку – Мальований, Башин, Харченків, Колумбетів, Пащенків. Значить і назва села – це ім`я людини, шанованої в селі і окрузі. Такою людиною був музика, бо село знали саме по музиках. З урахуванням того, що поблизу були Княжичі, Горбовичі, Гореничі – Музики по транскрипції почали називатися – Музичі.

За переказами старожилів в 1600 році в селі була побудована деревяна церква, яка стояла понад 300 років. В ній знаходили записи про історію заснування і розвитку с. Музичі. Стояла вона на пагорбі, який був нанесений руками селян-кріпаків.

В 1648 році почалась визвольна боротьба українського народу проти польських панів. В цій боротьбі приймали участь і жителі с. Музичі. В народі збереглися перекази, що в Тарасовому яру і в лісі Кунянка знаходився табір козацьких військ.

Утворення с. Музичі збігається з періодом, який має назву в історії – Руїна.

Діяльність гетьманів, поділ України на Лівобережну і Правобережну, безкінечні напади турків і татар довели до того, що люди тікають зі своїх поселень. Київщина стала пусткою.\

В цей час стає відомим імя Фастівського полковника Семена Палія. В 30-х роках ХVІІ ст. його полк розміщувався в Балках біля с. Музичі, яке на той час було пусткою.

Частина жителів із балок (с. Музичі) втекли і поселились понад річкою Тростинка. Вони поклали початок існуванню с. Музичі.

Семен Палій поселився в Тарасовому яру, що недалеко від с. Музичі, а село було приписане до Фастівського прикордонного козацького полку. Із с. Музичі в полку відбували військову службу 44 молодих сільських козаків-селян. Тут проходили військову службу молоді і нежонаті парубки. Служба у війську тривала до початку польових робіт. Полковника Фастівського полку Семена Палія добре знали люди села. Про хоробрість славного полковника довго ходили перекази та легенди. До 60-х років ХХ століття зберігалась Палієва криниця. Вона була в кінці Тарасового яру.

В книзі Л. Похилевича «Сказання о населенных месностях Киевской губернии или статистические и церковне заметки о всех деревнях, местечках и городах в пределах губернии находящихся» сказано про Музичі ось що:

«Музычи сєло в 6-ти вєрстах от с. Ясногородки при бєзымянном притокє Ирпєня. Житєлєй обоєго пола 445. Основатєлєм сєла, прєждє бывшєго нєзначитєльным хутором, называют Пащєнка-музыканта, котрого потомки и тєпєр живут в сєлє.

Житєли указывают мєсто, на котором останавливался курєнєм (лагєрєм) Палий, во врємя одного из своих походов изь Хвастова. На зтом мєстє находится экономичєский фольварок. В приход ской цєркви находится писанноє Євангилиє, отобраноє Палиєм у Швєдов и подарєнноє им в Музычанскую цєрковь.

Цєрковь Михайловская, дєрєвянная, 6-го класса, зємли имєєт указанную пропорцию. Касатского врємєни построєния єя собраны слєдугощиє свєдєния: в визит за 1746 год Хвастовского дєканата сказано: «В тєй вси вбудована цєрков юж до руины наклониона, алє на нова дрєва громада навозила; дзвоницы нєма; дзвонов два на слупах и клєпало жєлєзнєга. В актовой жє книгє Радомысльской Консистории на 1755 год написана прєзєнта княгини Людвики Шуйской в Зборовских по пєрвому мужу княгиня Шуйская-хоронжина Брєстская (вдова Франца), а по тє пєрєш-нєму (1755) замужєство Быстрина, Рєгєнтова В. К. Линовска, Чахєстска, добр Тєрєбуня, Сахнєвич, Хвойник и Ясногородки доживотна пани, яснєвєльможному мощи кзєндзу митрополит! Мой панє!

Вакує тираз в добрих сынов моих Адама и Тадєуша князєй Шуйских дпдичных, Музычах названных.

Прошє до цєркви выж помпнионєй нововыставионєй Луку Богдьновича, а нє инєго кого. Слєдоватєльно, нынєшняя цєрковь построєна около 1755 года. Впрочєм, по прєданию, в дрєвнєє врємя, єщє до руин, цєрковь стояла на другом мєстє, называємом до сєлє цєрковищєм».

В 1655 році всі сучасні вулиці села були заселені. Про це говорить достовірний факт: коли Харченко Філь 1920 року будував хату, то випадково знайшов клад польських металевих грошей де було викарбувано «Сігизмунд ІІІ – король Польщі». Можна здогадуватись, що предок Харченка-Терещенка, брав участь у визвольній війні 1648-1654 роках, забрав гроші у польського пана, але не використав їх, а закопав і через 300 років знайшов їх далекий правнук.

Прикордонне с. Музичі проіснувало з козацькими вольностями з 1630 по 1787 р.р. тобто 157 років. Через 12 років Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ і зі своєю свитою зробила подорож по Україні. В 1781 році видала указ про закріпачення України. Щедрою рукою почала вона роздавати козацькі землі російському дворянству, козацькій старшині, польським панам.

Велике і несподіване горе впало на козацьке с. Музичі. Із земельних володінь села Катерина ІІ подарувала княгині Протасовій більш, як 1000 десятин гарної і рівної землі понад річкою Ірпінь. Вона пересилила з Росії кріпаків зі своїх маєтків і оселила їх по обидва боки трактового шляху Васильків – Бишів – Брусилів. Подарувала Катерина ІІ 11000 десятин рівного поля понад шляхом Київ – Житомир українському пану Терещенку, а разом видала грамоту на володіння невеличким на той час селом Лука, жителі якого були майже музичанами.

Дворянин Залевський також одержав грамоту на володіння 1,5 тис. десятин землі і на володіннями Музичами.

Селянській общині залишилось більше 1000 десятин землі, і то лише одні пагорби, неудоби, грузькі болота та 20 десятин березевого лісу. Люди, сміючись, називали цей березовий лісок «Обірок», тобто оберемок дров.

Пан Залевський збудував у центрі села палати: великий будинок і різні господарські будівлі, псарню. В с. Княжичі на Ірпіні збудував водяний млин і почав господарювати.

Закріпачення с. Музичі розпочалось не відразу після видання наказу царицею, а років через п’ять, вже після збудування паном всіх необхідних господарчих будівель.

За переказами, коли пан будувався, то платив селянам за роботу гроші. Пан боявся зразу покріпачити селян, бо село було прикордонним козацьким і зразу селяни змогли не підкоритись йому.

Залевський найняв собі із поляків особисту охорону гарно озброєну, а потім звелів селу знести до фільварку всю вогнепальну зброю і шаблі. Селяни скорились цьому наказу. Панщина зразу тривала три дні на тиждень, а по інших селах була вже чотири.

Пан Залевський був за походженням українцем і знав добре дух і натуру селянина-кріпака. Покарання селян різками не застосовувалося. Мабуть, мучила совість, бо дід його був сотником козацького полку з прізвищем Заливний, а онук Юрій поміняв його на Залевського Юзефа і прийняв католицьку віру.

Не затишно було на нашій волелюбній землі полякам. Архівні дані розповідають, як часто селяни нападали на будинки шляхти. Зокрема в 1759 році 10 чоловік напало на фільварки Пелагеї Мацевич і пограбували її.

Архівні дані за 1779 рік розповідають, що житель с. Музичі Литвин Дмитро спалив винокурню шляхтича Шуйського і втік за річку Ірпінь, де прийняв російське підданство.

В 1861 році царем підписано маніфест про розкріпачення селян, хоч ця воля була без землі і селяни знову потрапили в кабалу. Але землю треба було давати і в Музичах, потроху йшов поділ. Земля наділялась лише корінним жителям села. До наділу землі підлягали жонаті сини батька, які не мали свого господарства. Було оголошено, що за землю селянин платити викуп не буде. Наділено було 75 домогосподарів, а наділи називались надільні номери.

Господарі, які мали в господарстві робочу худобу,  називалися тягловими номерами, а ті, які не мали робочої худоби, – пішими номери. На тягловий номер наділялось 12 десятин землі, а на піший номер – 7 десятин землі.

Коли йшов наділ землі з війська прийшло 4 солдати: Пилипенко, Терещенко, Панченко і Холявко, – які відслужили 25 років військової служби. Їм наділили на краю села по десятині для садиби з вакантної землі. Потомки цих людей і нині живуть на цих садибах.

Обробіток землі був примітивним: соха із залізним ралом, дерев`яна борона. Урожай збирали мізерний. Частина селян почала біднішати, а інша частина – багатшати. Багато чоловіків ходили на поденні роботи в Київ, на будівництво шосейних доріг, на розкорчовування лісу.

В архівних документах йдеться, що жителі с. Музичі Іван Терещенко та Юхим Колумбет подали прохання поміщиці Залевській, щоб та виділила землю на будівництво школи.

Старожили пам`ятають, що в 1913 році через с. Музичі проїзджав цар Микола ІІ. Відомо, що в цей час проходили армійські маневри, на які приїздив цар.

Із спогадів жителя с. Музичі Оголенка Івана Васильовича: «Чекали, що з Ясногородки через Музичі буде проїзджати цар Микола ІІ. Ось і проїхали декілька військових карет. Голова села Захаренко Тодось Фокієвич зустрів царя хлібом-сіллю. Цар вийшов з карети, прийняв хліб і карета у супроводі вершників поїхала далі».

В 1900 році в селі був заснований сільський магазин (схожий на теперішню касу взаємодопомоги) на випадок якогось нещастя: пожежі, градобою, голодовки. На Пащенковому кутку було збудоване громадське зерносховище. Сюди щоосені кожний господар обов’язково повинен вносити певну частину зерна, а саме – мірку.

З 1900 року в с. Музичах почали проявлятись перші виступи незадоволення. То тут, то там горіли панські скирти. Пан Залевський вирішив продати свої землі і виїхав. У пам`яті музичан він залишився добрим паном, ніколи не відмовляв селянам у позиці.

Столипінська аграрна реформа не обминула і Музич. Землі були поділені на 4 якості. Заможні господарі забрали собі землі першої і другої якості і заснували хутори – «Осовик», «Заруди». При виході селянина на хутір, Земство давало через банк кредит, за який селянин міг купити будівельний матеріал. У гарантію за кредит селянин повинен дати в банк як заставу одну десятину землі.

В 1912 році земство заснувало в Музичах прокатну станцію сільськогосподарського реманенту і меліоративного устаткування.

В 1914 році почалася Перша світова війна. Своїм чорним крилом зачепила і наше село. Вже 3 серпня 150 чоловік було відправлено на фронт. Забрали з села 9 возів 18 коней. За час війни були мобілізовані майже всі чоловіки 1893-1896 рр. народження. Молодих дівчат і хлопців відправляли на білогородські поля копати окопи і ставити загорожі з 10-12 рядів колючої проволки.

Село залишилось майже без робочої сили. Щоб заспокоїти народ, який був невдоволений війною, царський уряд щомісяця видавав у Білогородці грошову допомогу сім`ям військовослужбовців, а також безкоштовно видавав дрова. Під час війни загинуло 25 чоловік, 35 чоловік вернулись додому пораненими, 10 чоловік потрапили в полон.

Історичні події такі, як Лютнева революція, громадянська війна, суттєво не зачепили села, архівних даних також не збереглося, лише старожили згадують, що деякі чоловіки воювали у війську С. Петлюри, і, як кажуть старожили, С. Петлюра був у Музичах.

А коли настав довгожданий мир, на Україні встановилась влада Рад, скрізь створюються революційні комітети. В Музичах також створюється сільський революційний комітет, головою був обраний Санченко Микита Фільович. Це було 17 квітня 1921 року.

Вже наступного дня комітет видав наказ, що всі мешканці села повинні були здати вогнепальну і холодну зброю. Музичанці принесли на пункт збирання зброї 182 гвинтівки, 36 обрізів, 20 бомб, 15 наганів, 3 кавалерійських шашки. Піклуючись про дітей, ревком забезпечив паливом школу і 1 вересня вона розпочала навчання.

Почало діяти й молочарне товариство, сільревком порушив клопотання перед Шпитьківським волосним земельним відділом про виділення частини землі з колишньої економії пана Терещенка для бідних безземельних селян Музичів.

Селяни почали ділити землю, і в 1920 р. на території с. Музичі створено трудові хліборобські артілі «Труд», «Трудовик».

Соціально-економічна характеристика Музичанської артілі «Труд» розповідає нам, чим займалися селяни в 20-х роках ХХ ст..: «Околешнє населення – селяни – українці, головне зайняття сільськогосподарське: хліборобство і скотарство. Землекористування скрізь через полосне. Певних плодозміні теж ніде не зустрічається: панує скрізь пістропілля. Скотарство розвинуте досить інтенсивно – головним чином продуктивно-молочне. Молоко та інші молочні продукти збуваються в Києві. Збут, хоч і є в Музичах молочарське товариство, мало організований і знаходиться в руках приватних осередків. Ніяких промислових культур нема. Рівень освіти членів колективу: неосвідчених – 45, нижча освіта – 28. Загальна кількість всієї землі 156 десятин (з Київського обласного архіву).

Раду артілі «Труд» обрано 15 березня 1923 р. До її складу входили Павло Захаренко, Микита Санченко, Василь Башенко, Максим Римаренко, Давид Журавленко.

В архівних даних йдеться про розподіл землі під посівними культурами.

30 серпня 1922 р. Київським земле управлінням відведено 5 десятин землі артілі «Трудовик», а в 1923 р. її розформовано.

На жовтень 1925 р. в Музичах існували три артілі: «Праця», «Працьовик», «Сіяч». В архівних даних йдеться, що в артіль «Працьовик» прийнято число членів Київської окрколгоспсекції. Головою правління артілі обрано Демяна Мотиленка, а Башенка Купріяна – уповноваженим на установчий з’їзд Київської окрколгоспсекції (№ 9, 10).

У 1929 р. в країні відбулася колективізація. На основі музичанських артілей в 1930 р. створився колгосп ім. Шевченка.